Надподатки на банки призвели до банківських криз у пʼяти країнах Європи — дослідження Ukraine Economic Outlook
У цьому дослідженні ми поставили собі за мету проаналізувати вплив «надподатку» на банківський прибуток на поточний стан фінансово-кредитної системи. Він вперше був задіяний з 2023 року у розмірі 50%.
Насамперед ми проаналізували обсяг світового досвіду застосування подібних або схожих «підвищених податків» на банківську діяльність. Їхній не лише фіскальний ефект, а й довгостроковий вплив на рівень кредитування, стабільність банківського сектору та його капіталізацію.
Загалом наша група проаналізувала понад 50 випадків підвищеного оподаткування банківського сектору в усьому світі за останні 25 років. Практично в усіх випадках фактичні фіскальні надходження виявилися помітно нижчими за очікувані. Довгострокові ж збитки для банківських систем зосереджуються там, де податкове навантаження було найвищим. Їх зовсім не можна порівняти з короткостроковою фіскальною вигодою.
П'ять найбільш показових прикладів ми детально проаналізували в цій роботі: Польщу, Румунію, Угорщину, Італію та Велику Британію. Від найсуворіших зборів з банківських активів до британського контрприкладу, де банківський податок зрештою знизили заради збереження конкурентоспроможності фінансового центру.
В Угорщині запроваджений у 2010-му «тимчасовий» податок на банківські активи — діє досі. З 2022 року до нього додався окремий податок на надприбуток, який також продовжується з року в рік. МВФ ще у 2010-му назвав угорський збір «непропорційно великим: більш ніж утричі вищим за найбільший аналог»; для менш прибуткових банків — «де-факто експропріацією капіталу». Кредитування економіки впало з 60% до 30–35% ВВП і не демонструє жодних ознак відновлення.
Протягом 2022 р. — через податок і воєнні ризики — P/B найбільшого банку OTP знизився з 2,1x до рівня нижче 0,8x — рівня, за якого ринок оцінює банк дешевше, ніж його власний капітал.
У Польщі був введений подібний податок на банківські активи «поверх» податку на прибуток. Голова Союзу банків Польщі Тадеуш Бялек оцінив, що податок переорієнтував банки з кредитування економіки на державні облігації, звільнені від податку. У перші роки після його запровадження рентабельність капіталу сектору трималася на рівні близько 7%, а кредити підприємствам впали до історичного мінімуму — 12% ВВП. Частка іноземного капіталу в секторі за роки дії податку знизилася з ~60% до менше ніж 50%. Щобільше, за даними Центрального банку Польщі, банки переклали податок на клієнтів: зросли іпотечні ставки, знизилися ставки за корпоративними депозитами. Сукупне уповільнення зростання ВВП Польщі внаслідок податку оцінюється в ~3,6 п. п.
У Румунії одне лише несподіване оголошення «податку на жадібність» обрушило ринок: банківський індекс втратив близько 11% за день — найгірша сесія з часів кризи 2008–2009 років, акції найбільших банків падали на 17–20%, лей опустився до історичних мінімумів.
Британський приклад показовий іншим. Навіть невеликий збір з банківських балансів обернувся проблемою: у 2015 році загроза HSBC перенести штаб-квартиру з лондонського Сіті змусила уряд удвічі знизити ставку збору та перебудувати його базу. А в 2023 році, коли континентальна Європа запроваджувала нові банківські податки, Велика Британія пішла в протилежний бік — знизила спеціальний банківський податок з 8% до 3%, захищаючи конкурентоспроможність свого фінансового центру. Ціна банківської нестабільності британцям відома: санація RBS — нинішнього NatWest — у підсумку обійшлася платникам податків приблизно в 10,5 млрд фунтів.
В Італії одноразовий «надподаток» 2023 року зазнав фіскальної поразки: майже всі великі банки скористалися можливістю спрямувати до резервів суму, що у 2,5 раза перевищувала розмір податку, замість його сплати, і бюджет отримав близько нуля реальних коштів проти запланованих ~€3 млрд. Ринок відреагував миттєво: у день оголошення банківський сектор втратив близько €10 млрд капіталізації, і уряду довелося поспішно пом'якшувати структуру податку.
Ми також детально проаналізували в цій роботі і, власне, «фіскальний ефект» від «надподатку» на українські банки.
Нагадаємо: ставку 50% на банківський прибуток застосовували тричі — до прибутку 2023 та 2024 років (обидва рази заднім числом) і, вперше проспективно, на 2026 рік; у 2025-му діяла підвищена базова ставка 25% проти довоєнних 18%.
Ця сума в жодному з цих років не мала критичного значення для бюджету. Навіть у роки дії 50%-ї ставки додаткові надходження становили близько 39–48 млрд грн на рік — від 1% до 1,5% доходів державного бюджету. Від продовження дії підвищеної ставки на 2026 рік Мінфін очікує близько 30 млрд грн — приблизно 1% планових доходів.
Причому сплачують його в підсумку не стільки банки, скільки їхні клієнти: класичне дослідження економістів Банку Італії (Альбертацці та Гамбакорта) на даних єврозони показало, що до 90% податку на банківський прибуток банки перекладають на клієнтів — насамперед через ставки за кредитами.
Негативний вплив чотирирічної практики підвищеного оподаткування банків став системним тригером руйнування основ економічного зростання фінансового сектору. За розрахунками НБУ, 20 млрд грн очікуваних додаткових надходжень від податку — це 200–300 млрд грн кредитів, які банківська система не зможе надати в наступні роки.
Кредитування приватного сектору в Україні залишається найнижчим у Європі — 18,2% ВВП (2024 рік), співвідношення кредитів до депозитів становить 35–37%. Хоча кредитування відновлюється, а частка NPL знизилася до мінімуму з 2009 року (12,9%), високе податкове навантаження та непередбачуваність ставок (законопроєкт № 15262 передбачає продовження «банківського надподатку» на 2027 рік) стримують нарощування капіталу та готовність банків кредитувати економіку.
«З огляду на повторне запровадження цього податку, цей захід закріплює економічні викривлення, заохочує контрпродуктивну поведінку заради мінімізації податкового навантаження та обмежує здатність банків нарощувати капітал для підтримки кредитування та відновлення після війни», — так відгукнувся про «надподаток» останній огляд МВФ щодо України (Country Report № 26/188, липень 2026 року).
Для економіки, якій доведеться фінансувати відновлення, це особливо нераціонально. Банківський капітал — один із небагатьох внутрішніх ресурсів, здатних багаторазово трансформуватися в кредити приватному сектору. Його вилучення дає бюджету негайний дохід, але водночас зменшує майбутню здатність фінансової системи створювати активи та кредитувати підприємства.
Тому питання слід ставити не як вибір між «податком для банків» і «відмовою від доходів бюджету». Йдеться про вибір між короткостроковим фіскальним ефектом і довгостроковою економічною віддачею. Додаткові десятки мільярдів гривень не є критичним ресурсом для бюджету, тоді як капітал банків є критичним ресурсом для кредитування, відновлення та зростання. В умовах війни та подальшої реконструкції підвищене оподаткування банків економічно виправдане лише як винятковий і справді тимчасовий захід. Його закріплення як постійного джерела доходів створює ризик, що держава вилучатиме з банківської системи саме той капітал, який згодом знадобиться самій економіці.
Коментарі